У 1993 році Харківська єпархія святкувала визначну подію — прославлення місцевошанованих святих Слобідського краю. Урочистості та особливої духовної піднесеності свята сприяла нова ікона художника-харків’янина Юрія Нестерова — Святі Слобідського краю.
Християнська іконографія освячує смисл і подвиг подвижницького життя. В діяннях VII Вселенського собору (787) сказано: «Зображальність нерозлучна з евангельскою оповіддю і, навпаки, євангельска оповідь з зображальністю… Що слово сповіщає через слуг, те живопис показує мовчки, через зображення («Настільна книга для священнослужителів». М. 1983 р. ст. 159.)
Відбиваючи височінь обожненої людської душі, догматичний духовний реалізм іконопису використовує свої, лише йому властиві зображальні засоби, проте не відкидає і передачі портретних рис святих людей, про що й свідчить нова ікона.
На ній зображено собор святих Слобідського краю, прославлених у різні історичні часи. Чільне місце в композиції образу посідає Озерянська ікона Божої Матері, яку знайдено наприкінці XVIII ст. в с. Озерянах (неподалік Харкова) за доби татарських набігів на Слобідську Україну. Цю найулюбленішу, найшанованішу святиню Харківщини тримає святитель Афанасій, патріарх Костянтинопольський, Лубенський Чудотворець. Родом з греків, він народився 1580 року в м. Ретимні (що на о. Кріті), походив з благочестивого шляхетного роду Пателаріїв. Здобувши блискучу освіту, юнак поривався до високодуховного християнського способу життя. Тривалий час жив на Афоні в монастирі Есфігмен. Згодом побував у Єрусалимі, палестинських обителях. Після повернення до м. Солуні був поставлений пресвітером. Незабаром вирушив до Валахії та Молдови, де й переклав на тогочасну молдавську мову Псалтир. Видатний богослов був обраний на патріаршу кафедру Костянтинополя. Відтоді розпочався тернистий шлях святителя — шлях безкомпромісної боротьби за чистоту Православ’я, за гідність та непорочну висоту Предстоятельского служіння.
Чудовий філолог і уславлений богослов, патріарх-вигнанець кількоразово звертався за допомогою для своєї пастви до російського царя Олексія Михайловича. Востаннє прибувши до Москви у квітні 1653 року, святитель Афанасій занедужав. По дорозі додому змушений був через хворобу зупинитися в Лубенському Спасо-Преображенському монастирі, де 5 квітня 1654 року, вже літній, змучений невпинною боротьбою з ворожим оточенням та злигоднями, старець-архієрей у молитві віддав Богові душу. За звичаєм східних патріархів, був похований сидячи. У 1662 році його прилучено до сонму святих. Згодом нетлінне тіло святителя перевезено до Харкова, де спочиває й досі у Благовіщенському кафедральному соборі.
Праворуч від святителя Афанасія зображено святителя Іоасафа (Горленка) з хартією, який очолював у середині XVIII ст. Білгородську єпархію. До складу її того часу входила Харківська губернія. Отже, не тільки білгородський, але й наш, харківський, подвижник на царині духовної просвіти, людина надзвичайної щирості й побожної ревності до Богослужіння, взірець християнського милосердя, єпископ Іоасаф помер 10 грудня 1754 року і був канонізований Православною Церквою 4 вересня 1911 року.
Ліворуч від святителя Афанасія — святитель Мелетій (Леонтович) з жезлом. Родом з Полтавщини, владика Мелетій був високоосвіченим богословом, неабияким ученим-біологом і людиною, що вповні реалізувала у своєму житті християнський ідеал безкорисливості та правдолюбства. Як відомо, померлого у 1840 році святителя ховав увесь Харків на власні кошти, бо все своє чернече та архієрейське життя ієрарх жертвував (найчастіше таємно!) бідним і не надбав для себе навіть мізерії. Канонізований у 1978 році.
У найлютіші часи, які переживала Церква Христова — за доби тотального більшовицького терору — тисячі найкращих її синів та дочок віддали своє життя за віру, були по-звірячому знищені в таборах та на засланнях за сповідування євангельської істини. Серед них митрополит Костянтин (Дьяков). На іконі він між святителями Афанасієм та Мелетієм, у білому клобуці. З 1924 до 1935 року служив у Харкові, згодом розстріляний (23 жовтня 1938 року).
Архієпископ Онуфрій (Гагалюк) зображений праворуч від святителя Іоасафа (Горленка) з хрестом та посохом. Видатний проповідник і богослов кров’ю засвідчив свою вірність Христові та Його Церкві. Розстріляний 1 червня 1938 року на Далекому Сході.
Ліворуч від святителя Мелетія — архієпископ Олександр (Петровський) з Євангелієм. Задушений у харківській в’язниці 24 травня 1940 р.
На другому плані постаті священиків та мирян, що постраждали у Слобідському краї за віру Христову під час репресій. Серед них:
1. Архімандрит Варсонофій. Заарештований 28 грудня 1937 р. у Харкові. Розстріляний 19 січня 1938 р.
2. Архімандрит Кіпріан. За-
арештований у березні 1938 р. Розстріляний 26 травня 1938 р.
3. Протоієрей Редозубов Яків Іванович. Заарештований 28 грудня 1937 року. Розстріляний 19 січня 1938 р.
4. Протоієрей Загоровський Микола Михайлович. Заарештований 17 березня 1923 р. Загинув у в’язниці.
5. Протоієрей Дорошенко Петро Варфоломійович. Заарештований 23 грудня 1937 р. Розстріляний 17 січня 1938 р.
6. Священик Іоанн Федоров. Утоплений у міській убиральні м. Краснокутська в 1941 р.
7. Священик Жуков Іларіон Миколайович. Заарештований 28 грудня 1937 р. Розстріляний 16 січня 1938 р.
8. Священик Шипулін Сергій Павлович. Заарештований 27 жовтня 1937р. Загинув у в’язниці.
9. Священик Горбань Антон Артемович. Заарештований 27 листопада 1938 р. Розстріляний 22 грудня 1938 р.
10. Священик Тимонов Іван Васильович. Заарештований 17 жовтня 1937 р. Розстріляний 16 грудня 1937 р.
11. Священик Василевський Володимир Миколайович. Заарештований 22 грудня 1937 р. Розстріляний 11 січня 1938 р.
12. Священик Мигулін Микола Тимофійович. Заарештований у вересні 1937 р. Розстріляний 13 листопада 1937 р.
13. Священик Яворський Віктор Миколайович. Заарештований 20 грудня 1937 р. Розстріляний 13 січня 1938 р.
14. Священик Чаговець Денис Онуфрійович. Заарештований 16 жовтня 1937 р. Розстріляний 28 листопада 1937 р.
15. Священик Федоров Іван Петрович. Заарештований 3 серпня 1937 р. Розстріляний 25 серпня 1937 р.
16. Священик Андронов Степан Олександрович. Заарештований 17 жовтня 1937 р. Розстріляний 13 листопада 1937 р.
17. Священик Федотов Лук’ян Петрович. Заарештований 15 жовтня 1937 р. Розстріляний 17 січня 1938 р.
18. Священик Татаринов Олександр Миколайович. Заарештований 3 грудня 1937 р. Розстріляний 9 грудня 1937 р.
19. Священик Мартиненко Яків Ількович. Заарештований 20 жовтня 1937 р. Розстріляний 16 грудня 1937 р.
20. Священик Краснокутський Павло Михайлович. Заарештований 4 лютого 1930 р. Одержав 10 років ув’язнення, загинув у в’язниці.
21. Священик Москот Паісій Григорович. Заарештований 8 жовтня 1937 р. Розстріляний 15 грудня 1937 р.
22. Священик Оськін Семен Кирилович. Заарештований 10 червня 1937 р. Розстріляний 5 вересня 1937 р.
23. Священик Єфимов Микола Сергійович. Заарештований 25 грудня 1937 р. Розстріляний 16 січня 1938 р.
24. Священик Протопопов Гаврило Олександрович. Заарештований 17 березня 1938 р. Розстріляний 23 травня 1938 р.
25. Диякон Євтушенко Свирид Макарович. Заарештований 21 березня 1938 р. Розстріляний 25 травня 1938 р.
26. Регент Кононенко Іван Андрійович. Жив і працював у Харкові. Пропав безвісти.
27. Регент Ординець Пилип Михайлович. Заарештований у березні 1938 р. Розстріляний 15 квітня 1938 р.
28. Регент Міщенко Андрій Микитович. Заарештований 5 квітня 1938 р. Розстріляний 25 травня 1938 р.
29. З ними ж незчисленний сонм кліриків та мирян землі Слобідської, їхні ж імена не внесені до тексту служби святим новомученикам.
Згідно з рапортом митрополита Харківського і Богодухівського Никодима, митрополит Костянтин (Дьяков), архієпископ Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Олександр (Петровський), клірики та миряни, всі новомученики Слобідського краю Засіданням Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 червня 1993 р. були прилічені до місцевошанованих святих, а день пам’яті їх було призначено святкувати 1 червня.
Страшні роки свідомого винищування християнської Церкви ще не вповні висвітлені і вимагають подолання багатьох труднощів у дослідженні. Цю сторінку з історії нашої Церкви й нашого народу мусимо прочитати і викарбувати у своїй пам’яті назавжди.
